"Экономическая правда" анализирует договор о разделе продукции между Украиной и американской компанией Vanco в широком контексте интересов группы Ротшильдов в Украине и России. Издание формулирует два варианта развития событий: в одном из них Ротшильды могут разменять энергобезопасность Украины на преференции в России, в другом европейские банкиры могут стать естественными союзниками украинского правительства. Это деловое издание также отмечает, что правительство до сих пор не назвало точные условия договора и вспоминает об "удивительных" результатах конкурса при правительстве Еханурова.
Епопея із заключенням першої в історії незалежної України угоди про розділ нафтопродукції, що видобуватиметься на Чорноморському шельфі, набула кульмінації. Процес тривав більше 1,5 років. За цей час встигли спливти всі відведені законодавством строки, змінився уряд, однак американська компанія, не без задіяння політичних чинників, змогла домогтися свого. Так, Кабмін та Vanco International Ltd., дочірня компанія Vanco Energy Company (Х'юстон, США), у п'ятницю, 19 жовтня 2007 року, в Києві підписали довгоочікувану угоду про розділ продукції, видобуток якого буде вестися в межах Прикерченської нафтогазоносної ділянки української частини шельфу Чорного моря. "ЕП" вирішила згадати як усе починалося, і проаналізувати, які негативні й позитивні сторони Україна одержить від цієї угоди.
Український прорив
На сьогодні Україна залишається єдиною державою Чорноморського басейну, що не веде видобуток корисних копалин на своїй частині глибоководного шельфу. Так, Румунія в 90-х роках залучила до освоєння своїх глибоководних родовищ Лебідь і Рапсодія британську корпорацію Ramco й австрійську OMV. Туреччина в 2004 році разом із британської ВP Inc. завершила тривимірну розвідку родовищ на глибинах більше 1 км поблизу границь із Грузією, що в 2003 році почала здійснювати проект спільної тривимірної розвідки своєї частини шельфу з американською компанією Anadarco. Свої перші реальні кроки з освоєння глибоководного шельфу Україна зробила лише навесні 2005 року, надавши ДАТ "Чорноморнафтогаз" ліцензію на освоєння середньоглибокої нафтогазоносної структури Субботіно, розташованої на глибинах від 50 до 100м.
У свою чергу "Чорноморнафтогаз" уклав угоду про спільну діяльність із американською корпорацією Hunt Overseas Oil Inc. з дорозвідки та дослідно-промислової експлуатації перспективних родовищ на площі 12 тис. кв. км південніше Керченської протоки.
Дотепер всі проекти з освоєння шельфу закінчувалися невдало через відсутність угоди про розділ продукції. Останній раз ліцензія на розробку Чорноморського шельфу була видана в 1999 році англійської компанії JP Kenny. В 1997 році ліцензію на розробку шельфу в районі структури Штормової одержала Shell. Втім, цей проект закінчився фіаско – корисні копалини так і не були знайдені.
У грудні 2005 року Україна оголосила перший у своїй історії конкурс на право видобутку вуглеводнів на Прикерченській ділянці української частини шельфу Чорного моря.
Із задвірок нафтовидобутку на чорноморський шельф
На первісній стадії проведення нинішнього конкурсу інтерес у його участі висловили 15 компаній. Серед них були як загальновизнані видобувні "монстри", так і новачки. Одним із сюрпризів стала звістка про придбання ознайомлювальної документації компанією RosUkrEnergo A.G., що не має досвіду з освоєння глибоководного шельфу.
Вчасно подали заявки тільки 5 претендентів, які створили досить несподівані союзи. Окремі заявки на участь у конкурсі подали компанії Hunt Oil Company of Ukraine (Польща), Vanco International Ltd (США) й українська ВАТ "Укрнафта", спільні компанії - Shell, Exxon Mobile (США), Turkiye Petrolleri A. O. (Туреччина) й Alphex One Ltd (Великобританія).
Цікаво, що Shell й Exxon – конкуренти на світовому ринку енергоносіїв – дуже рідко об'єднують свої зусилля. Останній такий прецедент мав місце кілька років назад, коли ці компанії об'єдналися для одержання контролю над ринком газу в Німеччині. Саме цьому союзу більшість експертів пророкували перемогу. Але помилилися.
Так, міжвідомчій комісії вистачило 25 днів, щоб визначитися з переможцем конкурсу. Комісія подала свої висновки з аналізу пропозицій учасників на розгляд уряду, який у свою чергу визнав переможцем Vanco International Limited.
У багатьох учасників конкурсу таке рішення викликало, м'яко кажучи, здивування і розчарування. Однак від офіційних коментарів відмовилися всі, крім тодішнього генерального директора ДАТ "Чорноморнафтогаз" Олександра Горошкевича.
"Якщо порівнювати цю компанію з іншими учасниками конкурсу, такими як Shell, ExxonMobil, Hunt Oil Company, то вона, безумовно, менш відома у світі, якихось особливих кроків цієї компанії з видобутку нафти і газу ми не знаємо. На наш погляд, рішення комісії виглядає дивним, але ми не хочемо коментувати це рішення", - сказав він.
Подив відомих компаній можна зрозуміти лише глянувши на історію розвитку Vanco. Так, у період з 1973 по 1996 роки компанія працювала на Північному морі та відкрила кілька родовищ нафти і газу на шельфі Нідерландів. Що, без сумнівів, можна записати їй у плюси. Однак, зі зміною світової кон'юнктури на ринку вуглеводнів (різким збільшенням попиту, а як наслідок адекватним стрибком цін на ресурси) компанія була усунута із цього сприятливого регіону більш знаними конкурентами. Після чого вона перебазувалася на новий напрямок - глибоководну розвідку недорозвіданих зон Західної Африки.
Багато фахівців називають Африку задворками світового нафтовидобутку, а імениті компанії неохоче йдуть туди працювати. По-перше, через терористів, а по-друге, через корупцію в африканських країнах. Однак, і за відсутності конкурентів досягти особливих результатів Vanco не змогла. Тому і висловлювали подив щодо вибору уряду вітчизняні та закордонні експерти.
30 років або 3 роки?
Перейдемо нарешті до самої угоди. Україна очікує від укладеної угоди про розділ продукції на надходження більш ніж $15 млрд. інвестицій протягом 30 років, а також на видобуток понад 200 млн. тонни вуглеводнів. Планується, що реалізація проекту забезпечить понад 200 млрд. грн. надходження до держбюджету. Цифри дійсно вражають, однак жодна зі сторін дотепер не спромоглася оголосити саму, так би мовити, інтимну частину угоди - співвідношення розділу продукції. За словами голови та засновника Vanco Джина Ван Дайка, оголошення цих даних є пріоритетом українського уряду.
Водночас, за його словами приблизний розподіл має здійснюватися наступним чином: 65% - уряд України, 35% - Vanco. "65 на 35 - це приблизний розрахунок. По-перше, спочатку ми плануємо повернути вкладені кошти. На цьому етапі – одне співвідношення. На другому етапі – безпосередньо під час видобутку – інше співвідношення. Крім того, не варто забувати, що ми ще платимо і податок на прибуток. І якщо все це скласти, то в остаточному підсумку ми одержимо усереднений розподіл 65 на 35", - сказав глава Vanco.
Виходячи зі світової практики можна припустити, що на першому етапі, до повернення витрат, американська сторона буде одержувати більшу частину продукції, а на другому – Україна. Тож стає зрозумілим, чому уряд не поспішає розкривати карт. Адже навіть у тій самій Африці розподіл на користь держави куди більш, ніж усереднені 65%.
Крім того, слід мати на увазі, що вже через перші три роки роботи на шельфі американський інвестор може покинути Україну. Так, перший етап розробки ділянки становить 8 років: три роки, три роки, два роки. Протягом перших трьох років роботи на Прикерченській ділянці, компанія має намір інвестувати $100 млн., провести тривимірну сейсмічну розвідку на території 3 тис. кв. км, пробурити дві шпари.
"Наприкінці перших трьох років ми повинні віддати в розпорядження України 25% ліцензійної площі. Фактично після закінчення трьох років, якщо шпари виявляться сухими, ми можемо відмовитися від ліцензії", - підкреслив Джин Ван Дайк. Протягом наступних трьох років компанія має намір інвестувати ще $130 млн., провести тривимірну сейсмічну розвідку додаткових територій і пробурити ще дві шпари. "Через 8 років ми повинні віддати Україні всю площу, крім тих родовищ, які ми залишимо собі", - сказав голова Vanco.
Ротшильда в куми
Партнером Vanco з освоєння Прикерченського шельфу є європейська J. Aron &Natan Rotshild Energy International Limited (JNR EIL). Американці в цьому партнерстві несуть організаційну та розвідувально-експлуатаційну функцію, а європейці - фінансову. Такий розподіл можна вважати умовним, оскільки європейські банкіри також мають досвід у нафтовому бізнесі. Щоправда, досвід цей можна вважати короткостроковим і не дуже успішним.
На початку минулого століття J. Aron & Сompany стояла біля джерел створення французької нафтової корпорації Elf Aquitaine, що до кінця сторіччя "потонула" в обіймах нового об'єднання TotalFinaElf.
До речі, саме ця нафтова група раніше безуспішно намагалася стати піонером з освоєння тієї частини Прикерченського шельфу, що розташована в прикордонних водах РФ. В 2003 році вона домоглася ліцензії на розвідку перспективної глибоководної структури Вал Шацкого, розташованої в Туапсінському прогині, котра володіє 1 млрд. т нафтових запасів категорії Д2. Для пошуків на цьому блоці в кооперації з Юкосом європейська нафтокомпанія створила TotalFinaElf Chernomoria. Досі її проект розвивається дуже повільно, тоді як у лідери морського видобутку в цьому регіоні вирвалася компанія "Приазофнафта", створена "Лукойлом" і "Газпромнафтою".
Чи є відношення між нинішньою активністю банкірів з JNR EIL, готових витрачати гроші на розвідку української Прикерченської ділянки, до стагнації проекту TotalFinaElf з розробки російської частини шельфу Чорного моря?
На сьогодні, мабуть, це головне питання для українського уряду. Перед укладанням договору про розділ продукції європейські банкіри й американські нафтовики домовилися ділити видатки в пропорції 50% на 50%. Більшість зобов'язань за договором несуть Vanco Energy, тоді як фінансисти з JNR EIL, наприклад, без оглядки на договір про розділ продукції у будь-який момент можуть продати частину своїх акцій TotalFinaElf або "Лукойлу". Але ж ці ймовірні покупці очевидно зацікавлені розробляти насамперед російську ділянку Прикерченского шельфу, а не його українську частину.
В разі розвитку такого сценарію Україна може не одержати "великої нафти" з шельфу ані через 10 років, ані через 15.
Однак, є й оптимістичний прогноз, який виходить із досвіду роботи Natan M.Rotshild&Sons Co. Ltd в Україні.
До виходу на ринки країн колишнього СРСР в 2006 році банківської групи ABN AMRO Rotshild, цей досвід був невеликим і стосувався в основному кредитного і фондового ринків. Єдиний приклад великих промислових інвестицій стосувався не видобутку вуглеводнів, а навпаки – споживання газу. Йдеться про інвестиції американської корпорації Applied Energy System Inc. (AES). Контрольний пакет її акцій належить двом приватним особам й американській інвестиційній Rotshild, Unterberg, Towbin & Co. Компанії належать 165 електростанцій загальною потужністю 58 тис. мвт в 25-ти країнах миру, а також 19 мережних компаній в 8-ми країнах.
В Україні вона володіє мережами "AES-Київобленерго" і "Рівнеенерго". У Казахстані компанія володіє родовищами вугілля та трьома ТЕС, конкуруючи з місцевою "Євразійською Енергетичною корпорацією" і російською Альфа Груп-Access Inc. У Грузії вона конкурувала донедавна з РАТ ЄЕС Росії, однак, в 2003 році була витиснута росіянами з місцевого ринку.
Бізнес цієї компанії і бізнес інвесторів з JNR EIL жодним чином не пов’язані між собою. Одні американці споживають газ і мазут, продаючи вироблену з них електроенергію, інші тільки намагаються ці ресурси добувати і переробляти. Водночас, залежність українського ринку газу від імпорту - один з вагомих факторів обмеження прибутку AES. В такому розрізі інтереси американських AES і Vanco сходяться з політичними прагненнями української влади, яка зацікавлена насамперед у збереженні закріплених в угоді розділу продукції строків реалізації Прикерченського проекту.
Довідково: Загальна площа Прикерченської ділянки становить 12,96 тис. кв. км. Глибина моря в його межах – від 70 до 2000 м. Щільність ресурсів вуглеводнів, за попередніми оцінками, становить 30 тис. тонн умовного палива на 1 кв. км. Буравлення на території ділянки не проводилося. У межах Прикерченської ділянки закартована Южнокерченська нафтогазоперспективна структура, що готова до буравлення, і виявлені структури "Якірна", "Моряна" і "Тетяєва".
Відповідно до державного балансу запасів, перспективні ресурси Південнокерченської структури на 1 січня 2005 року становили 10,8 млрд. куб. м газу, перспективні ресурси структур "Якірна", "Моряна" і "Тетяєва" не підраховувалися. Аналогічний низький ступінь розвідки спостерігається і на розташованих поруч із Прикерченським блоком структурах Субботіно та Палласа (вони перебувають у неурегульованій Прикордонній зоні із РФ, що ускладнює їхню розробку).
